Елементи хорової звучності КОНСПЕКТ №6
Ансамбль
Ансамбль хору – (фр.- ensemble) – разом , злито, одночасно,
врівноважено, одноманітно – виражає поняття про спільну, колективну працю і має
багато значень у різних видах мистецтва: у архітектурі, у декоративному
мистецтві, у театральному мистецтві.
Особливо багато значень слова “ансамбль” має у практиці музичного виконавства. Перш за все цей
термін позначає будь-яке спільне виконання музичного твору. Ансамблем називають
групу виконавців інструментальної та вокальної музики як дуети, тріо, квартети
та ін.. Ансамблями називаються і музичні твори для групи виконавців. Хор і
оркестр також є ансамблями, але колективного типу, на відміну від камерного
ансамблю, де кожен голос партитури виконується солістом.
Поняття ансамблю хору
Хорова
звучність складається з трьох головних елементів: ансамблю, строю, нюансів.
Інколи до цих трьох елементів додають ще й дикцію. Оцінювати звучність хору,
його кваліфікацію і ступінь готовності до концертного виконання слід саме за
ансамблевою врівноваженістю, чистотою інтонування і яскравістю та виразністю
нюансів. “Під ансамблем високої майстерності розуміється чітка інтонаційна
узгодженість звучання, злитість і врівноваженість сили і тембру всіх голосів” –
К.К.Пігров “Керування хором”.
Ансамбль хорової
звучності має такі форми утворення за книгою Егорова А. “Теория и практика работы с
хором”:
1. Загальний ансамбль всіх
груп хору С А Т Б
2. Неповний ансамбль
різнорідних груп хору (без однієї партії).
3. Половинний ансамбль
однорідних груп хору (без чоловічої або без жіночої групи хору).
4. Частковий ансамбль однієї
хорової партії (унісон).
Перші три пункти форм утворення, а саме загальний
ансамбль, неповний ансамбль та половинний ансамбль припускають виконання
багатоголосних хорових творів
різних типів хорової фактури (викладу): монодійної (одноголосної),
гармонічної та поліфонічної.
В
залежності від типу фактури твору, що виконується хором, утворюються
відповідні типи хорового ансамблю –
О. М Коломоєць “Хорознавство”:
1. Ансамбль унісонний.
2.
Ансамбль гармонічний.
3.
Ансамбль поліфонічний.
Унісонний ансамбль – це частковий
ансамбль однієї хорової партії, а також унісонне звучання декількох хорових
партій або всього хору. Робота над
ансамблем хору починається з часткового ансамблю. У хоровій партії мають бути
співаки з достатньою силою голосу і з яскраво вираженим тембром, їх голоси
визначають якість цієї партії. Мінімальна кількість співаків для
унісонного ансамблю – три хористи, які
можуть забезпечити безперервний спів, використовуючи прийом ланцюгового
дихання.
Досягненню унісонного ансамблю хорової партії сприяють приблизна
однотембровість голосів, приблизно однакова сила їх, правильно і однаково утворені голосні, чітка вимова
приголосних, єдина вокальна манера, зручна теситура та природний нюанс. На
якість часткового ансамблю впливає інтонаційна і ритмічна складність мелодії, а
також метр і ритм. “Первинним елементом хорового ансамблю є ансамблевий звук” стверджує видатний український хормейстер Костянтин
Костянтинович Пігров автор книги “Керування хором”.
Унісонне звучання нерідко зустрічається в однорідних групах хору у межах
зручної для них теситури. У тих самих
теситурних межах можливий й октавний
унісон між однорідними та різнорідними групами мішаного хору. Унісонне звучання
мішаного хору, тобто загальнохоровий унісон, можливий на
спільних звуках діапазонів найвищих та найнижчих голосів у межах до1-
мі1.
Гармонічний ансамбль – це виконання акордів
окремими співаками або хоровими партіями. Найменша кількість співаків для
хорового гармонічного ансамблю – шість чоловік, тому мінімальний 4-х голосний
хор складатиметься з 12 співаків.
У
творах гармонічного (акордового) складу особливість ансамблю виявляється у тому, що всі хорові
голоси мають бути чутними з однаковою силою.
У творах гомофонно-гармонічної фактури, де один з голосів є провідним, а
хор виконує супроводжувальну функцію, встановлюється таке співвідношення
гучності звучання голосів, при якому хор має звучати тихіше від голосу, що веде
соло.
Умовами,
які сприяють встановленню гармонічного ансамблю будуть:
- кількісна врівноваженість хорових груп;
- зручна теситура;
- природний нюанс;
- рівний ритм;
- зручне розміщення акордів.
В залежності
від розміщення акордів існують у хоровій практиці поняття природного і штучного ансамблю, а також
ансамблевих і неансамблевих акордів (за К.К.Пігровим “Керування хором”).
Природний ансамбль - це ансамбль при
рівномірному використанні теситурних умов, коли всі голоси співають високо,
низько або знаходяться у середніх регістрах, і кожній теситурі відповідає
природний нюанс. У професійному
хорі в ідеальному варіанті всі хорові партії мають бути рівноцінними як за
кількістю співаків, так і за якістю голосів у них. Якщо ці умови виконуються,
ансамбль буде забезпечено і хор звучатиме врівноважено у будь якому
нюансі. У самодіяльних, дитячих і
учбових хорах такого вибору немає, і тому керівник змушений штучно
створювати якісну відповідність,
варіюючи кількість співаків у
хорових партіях
Штучний ансамбль передбачає певну
освіченість хормейстера у професійних
питаннях щодо розміщення акордів у партитурі. У хорових творах вирішального значення має розміщення акорду – широке чи
вузьке, академічно правильне чи з
відхиленням від норми (мішане). Зустрічаються акорди, у яких хорові партії
знаходяться в нерівних теситурних умовах, а нюанс є однаковим для всіх, внаслідок чого одна з хорових партій мимоволі звучатиме голосніше
або тихіше від інших. У певних випадках перед хормейстером стає необхідність штучного врівноваження звучання методом
домовленості з хором щодо виділення або приглушення певної партії у певному
акорді.
Ансамблеве співвідношення
тонів в акорді.
У
акордах мажорних і мінорних не всі тони однакові за своєю значимістю. Це
означає, що не всі тони слід співати з
однаковою гучністю.
Основний
тон – це база акорду, його треба співати впевнено, твердо, достатньо
голосно, але не настільки, щоби заглушити інші тони.
Терція
акорду – визначає лад, тому цей тон слід виділити настільки, аби
відчувалося ладове забарвлення. У
випадку, коли терцевий тон розташовано у середньому голосі або у незручній
теситурі, цей тон слід співати голосніше, ніж основний тон. У верхньому голосі
терція не потребує виділення, а такий акорд завжди буде ансамблевим.
Квінта – нейтральний звук і має бути
проспіваний з найменшою гучністю. У тому разі, коли квінтовий звук
знаходиться у верхньому голосі, то такий
акорд вважається неансамблевим.
Септима – надає певного забарвлення акорду і
має бути виконана з такою силою, як і терція септакорду.
Всі подвоєння голосів у мішаному хорі треба співати тихіше
подвоєного тону, аби уникнути грубості і важкості звучання. У партитурах для
мішаного хору подвоєння голосів відбувається за такою схемою:
-
Сопрановий звук подвоюють Т1;
-
Тенорів подвоюють С2;
-
Альтів подвоюють
Б1.
Ансамбль поліфонічний. Поліфонічна фактура –
вид багатоголосся, заснований на одноголосному звучанні кількох самостійних
мелодичних голосів, що утворюють по вертикалі складні співзвуччя. Ансамбль у
поліфонічних творах являє собою нашарування унісонних ансамблів, де основна тема
завжди має бути виділена, тоді як інші
голоси слід приглушувати до необхідного нюансу. В хорових творах уживані такі
види поліфонії, як імітаційна, контрастна і підголосна. Для написання творів
поліфонічного складу застосовуються різні
музичні форми і жанри, такі як фуга, фугетта, інвенція, канон, поліфонічні
варіації.
Імітаційна
поліфонія утворюється під час повторення мотиву, що з’явився в одному з
голосів. Справжньою імітаційною поліфонією є однотемний канон.
Контрастна
поліфонія утворюється під час сполучення по горизонталі різних мелодій. Найвищим проявом контрастної
поліфонії є фуга.
Підголосна
поліфонія – такий вид поліфонії, що має один головний мелодичний голос,
від якого відходять підголоски. Ці підголоски варіюють і доповнюють основний
наспів.
Характеристика видів ансамблю
в залежності від засобів музичної та вокально-хорової
виразності.
Приступаючи до аналізу хорового твору слід
пам’ятати, що теситурні умови відіграють вирішальну роль у формуванні хорової
звучності. Теситурні умови завжди пов’язані з темпом, ритмом, дикцією і
динамікою виконуваного твору. У процесі роботи над засобами художньої виразності кожен з елементів
ансамблю є частиною цілого. Це означає, що, працюючи над дикцією неможливо
забувати про ритм, темп, характер звука,
а під час роботи над ритмом слід опікуватися динамікою, фразуванням, логічними
наголосами і т.п.
Художнє виконання хорового твору обов’язково включає роботу над
такими видами ансамблю, як:
-
ансамбль метру і ритму;
-
ансамбль темпу;
-
ансамбль динамічний;
-
ансамбль дикційно-орфоепічний;
-
ансамбль вокальний;
-
ансамбль тембровий.
Розглянемо види ансамблю з одночасним аналізом деяких
вокально-хорових труднощів.
Ансамбль метру та ритму. Метр – це
послідовне чергування сильних і слабких долів у ритмічному русі. Велику
складність являють собою мішані розміри (5-7-11-дольні розміри). Найбільші
ансамблеві складності з’являються у
творах зі змінними розмірами. Ритмічний ансамбль – це співвідношення тривалості
звуків в одній хоровій партії чи у загальному звучанні. Робота над ансамблем
ритму пов’язана з набуттям навичок одночасно і чітко вимовляти слова, змінювати темп, разом починати і закінчувати
спів.
Ансамбль
темпу – єдність і одночасність руху. Правильно підібраний темп впливає
на якість виконання. Найважче зберегти темп у повільних і швидких темпах. Для
досягнення темпового ансамблю велике значення має ритм і динаміка. Інколи
співаки намагаються подовжувати малі тривалості, а довгі тривалості
скорочувати, від чого порушується характер
і стиль виконання. Відхилення від темпу виникають й під час виконання
тривалих рухливих нюансів.
Ансамбль
динамічний – це врівноваження звучання голосів у окремій хоровій партії
та узгодження гучності звучання всього хору у загальному ансамблі, а також
вміння розподілити та розрахувати силу звука. Великою складністю для виконання
є рухливі нюанси і раптові динамічні зміни.
Ансамбль
дикційно-орфоепічний – це єдність артикуляції голосних, чітка вимова
приголосних, єдність фразування і
логічних наголосів, логіка і культура мовлення.
Ансамбль
вокальний – єдність звукоутворення, єдина вокальна хорова культура співаків.
Ансамбль тембровий - єдність тембру в кожній хоровій партії. В
хорі всі хорові партії мають бути
індивідуалізовані за тембром, що надасть звучанню професійності і яскравості.
У письмовому аналізі виконуваного твору обов’язково розглядають види ансамблю, особливості метро-
ритму, темпу, динаміки і дикції. Ансамбль же вокальний та тембровий, які є
об’єктом практичної роботи у конкретному хоровому
колективі, у письмовому аналізі не згадується.
Ансамбль всього хору складається з часткових ансамблів хорових партій. І
в частковому і в загальному ансамблі проводиться
робота над усіма видами (не плутати з типами) художнього ансамблю, але у
загальному ансамблі урівнюється звучання всіх груп хору, а в частковому –
узгоджується звучання між співаками всередині
хорової партії.
Рекомендована
література:
1. Доронюк
В.Д. Зваричук Ж.Й. Шкільне
хорознавства.-Івано-Франківськ.,
2008.
2. Егоров А. Теория и практика работы с хором.- М., 1951.
3. Коломоєць О.
Хорознавство. - Либідь. К., 2001.
4. Краснощеков
В. Вопросы хороведения. – М., 1969 .
5. Пігров К. Керування хором. - К., 1962.
7.
Смирнова Т.А. Хорознавство (історія, теорія, методика).-
Харків
ХДПУ,
2008.
КОНСПЕКТ
№ 7.
СТРІЙ
Строєм називається правильне, точне інтонування
інтервалів у їхніх мелодичному і гармонічному видах.
Строєм
мелодичним,
тобто горизонтальним називається інтонування ступенів ладу,
інтервалів і акордів, взятих у мелодичному відтворенні.
Строєм гармонічним, тобто
вертикальним називається інтонування
інтервалів гармонічних і акордів, звуки яких взяті одночасно.
Без
строю в хоровій партії та між партіями не може бути ансамблю в хорі. Чистота
інтонації – головний елемент хорової звучності, на якому тримається мистецтво
хорового співу. Для того, щоби виробити чистий стрій, треба навчити співаків
контролювати слухом своє виконання, ”підстроювати” власне інтонування до
бажаної висоти, що проявляється в умінні проспівати звуки дещо вище або нижче.
Для визначення тих чи інших інтонаційних змін використовуються позначки
стрілочками і словесні вирази.
Для визначення нормальної інтонації вживаються вирази співати
стійко і співати рівно, в нотах проставляються стрілочки у
горизонтальному напрямку.
Для високих відтінків інтонації застосовують словесні вирази високо, підтягувати вгору, інтонувати
гостро, з напруженням до підвищення, дещо вище. У цьому разі в нотах
проставляються вертикальні стрілочки з напрямком уверх.
Для низьких відтінків інтонації вживаються вислови низько, осідаючи, з напруженням
до пониження, з прямуванням до пониження. У нотах
проставляються вертикальні стрілочки з прямуванням униз.
Стрій мелодичний.
Хорова практика виробила певні правила інтонування
ступенів мажорного й мінорного ладів, заснованих на закономірностях ладового
тяжіння. Знання законів інтонування ступенів
ладу необхідне для того, щоб передбачити всі
можливі інтонаційні труднощі та вміти запобігти пониження чи підвищення
строю під час роботи з хором.
Інтонування
мажорної та мінорної гами.
Особливістю висхідної мажорної гами є те, що всі ступені, окрім IV і VIII мають тенденцію до пониження.
Особливістю низхідної мажорної гами є те, що всі ступені, окрім VII
і III мають тенденцію до підвищення.
Під час інтонування мінорних гам слід
пам’ятати, що нестійкий I ст.. потребує підтягування вгору, а у гармонічному виді
мінору між VI
ст.. та підвищеним VII ст.. з’являється інтервал збільшеної секунди.
У таблиці №1 наочно показуються способи виконання
мажорної гами висхідного і низхідного руху.
МАЖОР Таблиця
1
|
при рухові вгору
|
при рухові вниз
|
||||
|
Сту-
пені
|
Тенденція
|
Треба
|
Сту-
пені
|
Тенденція
|
Треба
|
|
I
|
-
|
Співати
рівно
|
VIII
|
-
|
Співати рівно
|
|
II
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
VII
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
|
III
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
VI
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз до потріб-
ної
висоти
|
|
IV
|
Залежно від
теситури
|
Співати
дуже
обережно
|
V
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз до потріб-
ної
висоти
|
|
V
|
-
|
Співати
рівно
|
IV
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз до потріб-
ної
висоти
|
|
VI
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
III
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
|
VII
|
До
пониження
|
Підтягувати
вгору до
потріб-
ної
висоти
|
II
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
|
VIII
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз до потріб-
ної
висоти
|
I
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
У таблиці № 2 наочно показуються способи виконання
мінорної гами мелодичного виду висхідного руху (підв. VI таVII ст.) і низхідного руху.
МІНОР Таблиця 2
|
при рухові вгору
|
при рухові вниз
|
||||
|
Сту-
пені
|
Тенденція
|
Треба
|
Сту-
пені
|
Тенденція
|
Треба
|
|
I
|
-
|
Співати рівно з
підтягуванням
вгору
|
VIII
|
-
|
Співати
рівно з
підтягуванням
вгору
|
|
II
|
До
пониження
|
Гостро
підтягувати
вгору
|
VII
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
|
III
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
VI
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
|
IV
|
До
пониження
|
Підтягувати вгору
|
V
|
До
пониження
|
Підтягувати вгору
|
|
V
|
До
пониження
|
Інтенсивно
підтягувати вгору
|
IV
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
|
VI
|
До
пониження
|
Підтягувати вгору
|
III
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
|
VII
|
До
пониження
|
Підтягувати вгору
|
II
|
До
пониження
|
Підтягувати вгору
|
|
VIII
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
I
|
До
підвищення
|
Підтягувати
вниз
|
Таблиці 1, 2
запозичені з книги К. Пігрова “Керування хором”.
Інтонування інтервалів
Інтервали мелодичні і гармонічні
поділяються на групи: чисті, малі, великі, збільшені та зменшені. Способи
інтонування і вистроювання в хорі для кожної групи інтервалів різні, але єдині
як для мелодичних, так і для гармонічних інтервалів.
На закономірностях інтонування ступенів ладу
базуються правила інтонування інтервалів:
- чисті інтервали
інтонуються стійко;
- малі
інтервали інтонуються з одностороннім звуженням;
- великі інтервали інтонуються з
розширенням;
- збільшені інтервали інтонуються з
двостороннім розширенням;
- зменшені інтервали інтоуються з двостороннім звуженням.
Секунди.
Мелодії, у яких переважає плавне голосоведіння з чергуванням малих і великих
секунд, виявляються найскладнішими для інтонування. Мелодії з гамоподібним
рухом містять у собі небезпечність пониження, а низхідний гамоподібний рух може
спричинити підвищення строю.
Діатонічні
і хроматичні півтони вживаються як самостійні акордові звуки при зміні
гармонії, а також у якості складової
частини мелодичної фігурації.
Діатонічний півтон - це півтон, утворений двома суміжними ступенями (фа1
- соль бемоль1), які дають інтервал малої секунди, і виконується за правилами
одностороннього звуження.
Хроматичний півтон – півтон, який утворюють два ступеня з однією назвою
(фа1 – фа дієз1) за допомогою альтерації одного з них, тобто півтон, що є
збільшеною примою. Для правильного інтонування хроматизмів велике значення має
ввіднотонових тяжінь звуків у ладу. Хроматично змінений звук різко тяжіє до розв’язання,
як ввідний тон у тоніку, і тому хроматичні півтони слід інтонувати широко, за
правилами одностороннього розширення.
Терції.
Після секунди найбільш уживаним у мелодіях є інтервал терція. За трудністю
інтонування терція займає друге місце після секунди.
При
недостатньому слуховому контролі великі терції іноді співають нижче, ніж треба,
а малі терції звичайно інтонують ширше, вище, через що руйнується стрункість
мелодії.
Септими.
Обернення великої секунди дає малу септиму, обернення великої секунди - малу
септиму.
Складність інтонування цього інтервалу залежить від ступеню гами.
Нестійкі ступені ладу утворюють чималі труднощі щодо
інтонування, тоді як головні ступені ладу сприяють стійкості інтонації. Хорова практика
довела, що висхідні септими інтонувати легше, ніж низхідні. Великі септими
інтонувати складніше у порівнянні з малими. Зменшена септима трапляється
переважно у низхідному русі.
Сексти.
Обернення великої терції дає сексту малу, обернення малої терції – сексту
велику.
Інтонування секст не викликає особливих утруднень і засвоюються
співаками легше терцій.
Збільшені
та зменшені інтервали складні для співу, але у творах трапляються не
часто. Чистота інтонування цих інтервалів базується на відчутті ладових тяжінь.
До характерності звучання таких інтервалів хористи звикають швидко і в
подальшому інтонують їх без утруднень.
Чисті інтервали є легкими для
інтонування, бо не потребують ані звужування, ані розширення, а тільки
стійкості. Легкими ці інтервали будуть тоді, коли вони є звуками головних
ступенів ладу та розташовані у зручній
теситурі і природному нюансі.
Гармонічний стрій
У творах акордової та гомофонно-гармонічної фактури викладу стрій
акордів спирається на інтонування ступенів ладу, а гармонічні інтервали
інтонуються за тими ж правилами , що й мелодичні.
Мажорний
тризвук. Основний тон акорду інтонується стійко без напруження до
підвищення чи пониження – стрілочка горизонтальна. Терція акорду виявляє лад.
Терцію мажорного тризвуку слід виконувати з напруженням до підвищення як
великий інтервал – стрілочка вертикальна
з напрямком угору. Квінта мажорного тризвуку нескладна для інтонування і
співається стійко, як і основний тон, але ураховуючи інтервальні співвідношення
у цьому тризвуку, малу терцію слід
проспівати низько, вузько, з прямуванням
до пониження – стрілочка вертикальна з
прямуванням униз.
Мінорний
тризвук. Кожний звук мінорного
тризвуку є складним для інтонування. Основний тон завжди має тенденцію до
пониження, бо він є VI ступенем
паралельного мажору, який розв’язується у V ступінь, тому виконувати його
треба стійко, але з деякою напруженістю до підвищення. Терція встановлює лад. У
мінорному тризвуку терція потребує звужування, отже інтонувати її із напруженням до пониження – стрілочка
вертикальна з прямуванням униз. Квінту мінорного тризвуку слід інтонувати
стійко, але з деяким напруженням до підвищення, як великий інтервал – стрілочка
вертикальна з прямуванням угору.
Зменшений тризвук складається з двох малих
терцій. У основному виді трапляється
дуже рідко, але у виді секстакорду використовується часто. Незважаючи на
яскраву характерність звучання, цей акорд засвоюється хористами легко, якщо
вони гостро відчують ладові тяжіння. Зменшений тризвук складається з малих терцій. Головна складність - у інтонуванні зм. 5, що утворюється між основним
і квінтовим звуками, яка потребує двостороннього звужування. Терція акорду
виконується з прямуванням до пониження, вузько. Особливість інтонування
зменшеного тризвуку така: основний тон - стрілочка догори, терція і квінта – стрілочки
униз.
Збільшений
тризвук складається з двох
великих терцій. Збільшений тризвук являє собою велику складність при
інтонуванні як у мелодичному, так і у гармонічному видах, тому що чергування
двох великих терцій створює інтервал збільшеної квінти. Характерним інтервалом
акорду є надзвичайно складний для інтонування зб.5, який майже неможливо
проспівати без гармонічної підтримки.
Під
час виконання збільшеного тризвуку основний тон слід співати низько (стрілочка
униз), терцію – високо (стрілочка вгору), квінту – гостро вгору, підтягуючи до
потрібної висоти (стрілочка вгору).
Залежність строю та
ансамблю
від вокально-
технічних складностей твору.
На
хоровий стрій і ансамбль впливають:
-
розташування акорду,
-
теситура ,
-
темп,
-
динаміка,
-
дикція,
-
емоційний стан хору.
Широке
розташування акорду у творах,
особливо для жіночого або дитячого хору,
впливає на гармонічний стрій і утруднює вистроювання акорду через віддаленість
голосів, а також не сприяє ансамблевому
вирівнюванню через нерівні теситурні умови в хорових партіях. Вузьке розташування акордів сприяє хорошому
строю і якісному ансамблю.
Теситура
і динаміка впливають як на мелодичний, так і на гармонічний стрій. У зручній
теситурі і у природному нюансі хор завжди звучить стійко щодо строю і врівноважено щодо
ансамблю. У високій теситурі нюанс P є
значною вокально-хоровою складністю і може спричинити заниження строю через
порушення опори дихання.
Рухливі
нюанси містять у собі велику
небезпеку для строю і ансамблю. Підсилення гучності може викликати надмірну
активність співаків, що ймовірно
призведе до завищення строю через форсування звуку. Підсилення гучності може спричинити
й розбалансування темпового ансамблю у бік прискорення, якщо хор співатиме
надто активно. Зменшення гучності звуку може супроводжуватися заниженням строю і уповільненням темпу якщо хор починає співати
без опори дихання.
Прискорення
і уповільнення темпу активно впливає на якість строю та ансамблю.
Прискорення часто супроводжується
порушенням ансамблю динаміки у бік підсилення звучності, а форсування звуку призводить до підвищення строю. Уповільнення
темпу іноді супроводжується затиханням звучності і містить у собі небезпеку
заниження строю.
Рухливі
і швидкі темпи не завжди сприяють корегуванню точності інтонування і
ансамблевої злагодженості, особливо на
мілких тривалостях. Спокійний темп сприяє вистроюванню акорду.
Недбала
дикція, складні словосполучення, розспівування складів, дикційні
ускладнення, пов’язані з ритмом і темпом
впливають на якість ансамблю і строю.
Емоційний
стан хору або керівника хору також впливає
на стрій. У тому разі, коли хор збуджений, схвильований або знаходиться у
піднесеному настрої, то слід очікувати підвищення строю. Пригнічений емоційний
стан хору може спричинити заниження строю.
Рекомендована література:
1.
Доронюк В.Д. Зваричук Ж.Й. Шкільне
хорознавства.-Івано-Франківськ.,
2008.
2. Коломоєць О.
Хорознавство. - Либідь. К., 2001.
3. Кудрявцева Т. С. Хороведение. Хор как бесконечное творчество. - Ялта.,
2007.
4. Мархлевський А. Практичні основи роботи з
хором.- Музична
Україна.К.,
1986.
5. Пігров К. Керування
хором. - К., 1962.
6. Чесноков П. Хор и
управление им. М., 1961.
Немає коментарів:
Дописати коментар